Методи вирішення політичних конфліктів

Методами, способами розв'язання полі­тичних конфліктів виступають: локаліза­ція конфлікту, компроміси, консенсуси, солідарність, інтеграція, виховання і освіта, соціальний примус, встановлення стабільності, міцності полі­тичних режимів та ін.

За природою політичні антагонізми прагнуть перетворитися в насильство, тому що відображають життєво важливі інтереси соціальних спільностей і організацій, а люди завжди готові за­стосувати всі доступні методи, щоб добитися своїх інтересів, задоволення потреб. В таких умовах політика постійно намагаєть­ся усунути відтворення насильства в суспільному житті, перекладає вирішення спірних суджень, інтересів, суперечностей в площину переконань, обмірковувань, аргументів тощо.

Тільки на шляху угод, домовленості тощо можливо вирішення супере­чок і відвернення загострення конфліктів. Адже насильство ро­бить конфлікт нерозв'язуваним, породжуючи ненависть і бажан­ня помсти, посилюючи його початкові причини. Обмеженість конфлікту, досягнення угоди про правила ненасильницького су­перництва - шлях до вирішення політичного конфлікту мирно.

Основна функція політики, здійснювана в сучасних умовах де­мократичними інститутами держави і суспільства, ~ досягнути в вирішенні політичних конфліктів компромісу. Обмін думками, дискусії забезпечують умови для з'ясування проблем, характеру і змісту інтересів, причин їх зіткнення, позицій, що зближують погляди і позиції. Компромісу можна досягнути за умовою відмови від частини вимог, претензій і позицій для досягнення згоди. Компроміс у вирішенні політичних конфліктів можливий і за умови звернення до третьої сторони (третейський суд) з тим, щоб з'ясувати загальні позиції і знайти шляхи прийняття рішення з конфліктної проблеми. Визначення справедливості залежить від ідеології і системи цінностей, політичної свідомості та політичної культури в суспільстві.

Консенсус - наявність між двома або більш індивідуумами схо­жих пізнавальних і практичних орієнтацій, що дозволять їм вста­новити взаєморозуміння або взаємодію в якихось справах. Консен­сус - це згода більшості будь-якого співтовариства стосовно найбільш важливих аспектів соціального порядку, що знаходить відображення у погоджених діях людей, які обумовлюють існу­вання і функціонування співтовариства. Угода сама по собі має широку сферу дії. Майже всі вважають, що Земля - кругла, хоча самі не перевіряли. Однак згідно із системою побічних тверд­жень і висновків це так. Але існує ж якась кількість людей, що впевнені, що це не так. Констатація ж - просто визнання конк­ретного явища. Між тим мати право визнати, що в сучасному суспільстві є консенсус з питань природи і походження Землі. Якщо взяти теорію демократії, то загальним для всіх суджень є,

по-перше, свобода, рівність і братерство людей при забезпеченні умов для реалізації творчих здібностей кожного - кінцева мета розвитку суспільства;

по-друге, обов'язкова дія процедур, норм і правил, встановлених для здійснення взаємодії між державами, суспільством і особою; по-третє, угода про функції і зміст полі­тики, що проводиться. Відповідно виділяється і три базових рівні консенсусу: основний консенсус на рівні співтовариства, консенсус на рівні політичного режиму і консенсус на рівні прак­тичної політики.

Без почуття солідарності неможлива соціальна інтеграція. Со­лідарність виникає як результат спільного життя, в якому кож­на людина має потребу в інших людях, і обмін, і взаємодія між індивідуумами створюють систему, в межах якої функціонує. Со­лідарність - один з методів мирного вирішення політичних і соці­альних конфліктів. Розв'язання конфліктів сприяє і реалізації інтеграції суспільства: встановлення правил і процедур, органі­зація колективних служб і управління суспільством, піклуван­ня про виховання і утворення громадян - все це сприяє усу­ненню суперечностей і неузгодженості інтересів соціальних верств та індивідуумів тощо. Монополізація засобів примушен­ня в руках держави передує застосуванню насильства окремих членів суспільства і їх груп, соціальних верств один проти од­ного і сприяє усуненню протистояння інтересів. Можча уявно уявити ідеальний компроміс як ваги в стані рівноваги. Це за­гальнодоступний символ справедливості та рівності. У практиці суспільних відносин визначення справедливості залежить від ідеології і системи цінностей суспільства. Майже завжди спра­ведливість концентрується навколо проблеми розподілу багат­ства і соціальних ресурсів. При переході від авторитаризму до демократії базовий принцип «кожному від народження» зазнає змін: «кожному за здібностями». При диспропорції сил досяг­нутий компроміс нерівний.

Очевидно, що між компромісом і конфліктом немає абсолют­них суперечностей. Компроміс означає не закінчення боротьби, а примирення. Дискусійним у визначенні природи солідарного по­чуття виступає дилема між суспільним обов'язком і особистим інтересом. Особистий інтерес і суспільний обов'язок хоча й рів­ноправні, все ж не замінюються один одним, але спільно забезпе­чують ефективність і раціональність солідаризації. Тенденція со­лідаризації може бути розвинута і гіпертрофована в умовах ізоляції або самоізоляції суспільства або окремих соціальних спільнос­тей, груп тощо. В таких умовах солідаризація стає впливовим джерелом формування конкретних впливових політичних уяв­лень і переконань, норм і правил поведінки. Разом з тим, со­лідарність здебільшого показник колективного престижу, аніж реальної близькості. І в солідаризації відіграє значну роль систе­ма знаків і символів, що відображають національні стереотипи, в яких члени суспільства можуть пізнати себе тощо. Держава сприяє інтеграції суспільства: встановлює правила і процедури, організує колективні служби і управління суспільством як цілісним організмом, піклується про виховання і утворення гро­мадян, застосовує примушення до порушників тощо. Компроміси, договори і закони довговічні, якщо не носять характеру диктату з боку держави і суспільства.

Важливу роль відіграє в суспільстві стабільність політичних режимів, стабільність і міцність відносин у сфері суспільного .жит­тя: політичного, економічного, соціального і духовного.

Падіння інтересу до політики в країнах Заходу, що склалося па початку XX століття з причин змін та модернізації соціальної структу­ри суспільства, якісного зростання матеріального добробуту, відобра­жає падіння інтересу до архаїчних форм політики. Адже в США і краї­нах Західної Європи робітники, перш ніж влитися в ряди революційних партій, не тільки зможуть втратити «свої ланцюги», а умудряться втратити і автомобіль, і будинок, і безліч інших корис­них для життя речей і предметів. Ось чому з середини XX століття зростає іптерес серед промислових робітників індустріально розвине­них країн Європи, США і Японії, а слідом і країн Латинської Амери­ки, Канади до нових форм політичної участі. Конкретизація соціальних вимог стає більш важливою складовою частиною політичного процесу, аніж загальна критика системи. Битва за свободу та рівність йде і в сучасних умовах, але не на барикадах, а за столом переговорів, досяг­нення угод, компромісів, солідаризації. Зменшення конфліктності між соціальними верствами і групами в процесі стабільного економічного розвитку пе знімає автоматично конфлікту між громадянином і вла­дою. І влада в такій обстановці збільшує командні позиції, використо­вуючи фактор інтеграції і солідаризації. Досвід вирішення соціальних конфліктів в межах компромісу і співробітництва, власне, і визначає суть теоретичних узагальнень, що стосуються методів вирішення полі­тичних конфліктів в сучасних умовах.

Особливість сучасного політичного процесу в Україні - збе­реження в ньому конфліктів обох типів. Головну небезпеку для стійкого, стабільного розвитку становить наявність системного конфлікту, тобто суперечностей політичних інтересів різнома­нітних груп у питанні про зміст і мету державного, соціального і економічного розвитку суспільства. Основні суперечності йдуть по лінії, що традиційно називають соціалізмом і капіталізмом. Суть суперечностей полягає в несприйнятті базових цінностей і пріоритетів індивідуального і суспільного розвитку, в основі якого лежить визнання інституту приватної власності, вільного підприємництва і регульованою ринком (тобто попитом і про­позицією) економіки. Сумістити базові розбіжності неможливо, тим більш, що ліві радикальні політичні партії і не прагнуть до такого врегулювання конфлікту, виступають за участь в легаль­ному політичному процесі та визнають компроміс, тобто мож­ливість існування різноманітних форм власності. Якщо ж ба­зові суперечності не вирішуються, то ані консенсусу, ані компромісу не буде, і конфлікти матимуть тенденцію до роз­витку в сторону глибоких політичних криз і навіть збройного протистояння. Важлива умова досягнення стабільності в -суспільстві - політичний союз всіх політичних ліво- і праворади­кальных сил і досягнення консенсусу у вирішенні політичних, соціальних і економічних конфліктів.


3436689180763397.html
3436735696710062.html
    PR.RU™